ТОВЩИНА ПОКРИТТЯ 

Антикорозійні властивості цинкового покриття залежать від його товщини; більш товсті покриття продовжують термін служби. Товщина покриття визначається товщиною сталі і регламентована EN ISO 1461 (від 45 до 85 мікрон нижня межа, верхня межа не встановлюється). Стандартна товщина покриття наноситься практично автоматично, фактична товщина отриманого оцинкованого покриття залежить також від профілю і складу поверхні. Технологічні чинники (час витримки у розплаві, швидкість вилучення з розплаву, температура розплаву), як правило, змінюють товщину покриття несуттєво. Випадки отримання покриттів завтовшки нижче стандартної розглядають нові редакції стандартів EN ISO 14713-2 від 2019 року та EN ISO 1461 від 2022 року. Встановлено, що наднизька реакційна здатність характерна для сталей зі складом <0,01% кремнію, які також мають вміст алюмінію> 0,035%, або сталі з високою гладкістю поверхні, або те й інше. Товщина покриття, що досягається на таких сталевих виробах, може не залежати від товщини сталевого профілю. У таких випадках, при видачі сертифікату відповідності, вказується або скоригована вимога до мінімальної середньої товщини оцинкованого покриття (наступна нижча категорія товщини перерізу сталевого виробу), яка була застосована до партії, що перевіряється, або факт наднизької реакційної здатності.

Збільшити товщину покриття можна двома способами.

Надання шорсткості поверхні

Це найпоширеніший метод отримання товстіших покриттів. Піскоструминна обробка сталевої поверхні до ступеня Sa 2½ (ISO 7079) перед зануренням з використанням колотого сталевого дробу розміром G24 надає шорсткості і збільшує площу контакту сталі з розплавленим цинком. Як правило, це збільшує вагу на одиницю площі гарячецинкового покриття до 50%. Будь-який сталевий виріб може бути оброблений таким чином, якщо він досить товстий, щоб витримати обробку. Піскоструминна обробка внутрішньої поверхні порожнистих профілів і конструкцій утруднена, але це майже завжди області, найменш схильні до корозії.

Цинкування реактивних сталей

Більш товсте цинкове покриття буде отримано, якщо оцинкований виріб виготовлено з реактивної сталі. Компонентами сталі, що найбільше впливають на реакцію залізо/цинк, є кремній, який часто додають у сталь як розкислювач при її виробництві, і фосфор. Кремній змінює склад шарів цинково-залізного сплаву, тому вони продовжують зростати з часом і швидкість зростання не сповільнюється в міру збільшення товщини шару. В меншій мірі, аналогічний вплив на формування покриття надає фосфор. Коли виріб, виготовлений з реактивної сталі, виймають із ванни цинкування, шар цинку прилипає до шару сплаву, як і у разі іншого сталевого виробу. Однак швидкість реакції в цих сталях може бути настільки висока, що цей шар чистого цинку повністю перетворюється на сплав цинку із залізом до того, як виріб охолоне. В результаті виходить покриття такої ж або збільшеної товщини, яке може бути набагато темнішим на вигляд. Зміна зовнішнього вигляду не впливає на корозійну стійкість покриття.

 

АДГЕЗІЯ ПОКРИТТЯ

На відміну від більшості захисних покриттів, що повністю залежать від підготовки сталі для досягнення адекватної адгезії, гаряче цинкування дозволяє отримати покриття металургійно пов'язане зі сталлю. Іншими словами, залізо та цинк вступають у реакцію, утворюючи ряд сплавів, які роблять покриття невід'ємною частиною сталевого виробу з максимально можливим зчепленням.

 

СТІЙКІСТЬ ДО МЕХАНІЧНИХ ПОШКОДЖЕНЬ

Стійкість захисних покриттів до механічних пошкоджень при обігу, зберіганні, транспортуванні та монтажі дуже важлива для того, щоб уникнути витрат на підфарбування на місці. Зовнішній шар чистого цинку відносно м'який та поглинає більшу частину удару. Шари сплаву під ним набагато твердіші, іноді навіть твердіші, ніж сама сталева основа. Ця комбінація забезпечує міцне та стійке до стирання покриття.